А.І. Гарбузов наводить чотири типи неправильного виховання.

В особистих відносинах величезне значення мають неусвідомлювані мотиви. Якщо говорити про ставлення батьків до дитини, то це любов чи її відсутність. Не любити дитя протиприродно, у цьому не можна зізнатися самому собі, тому людина пригнічує і не усвідомлює причин неприйняття. Неприйняття може бути первинним, коли народження дитини було спочатку небажаним, чи вторинним, унаслідок, наприклад, появи дівчинки замість хлопчика, що очікувався. При неприйнятті батькам часто не до дитини, на неї постійно чомусь бракує часу, її передоручають бабусі під різними приводами, завжди «об'єктивними», відправляють в інше місто, щиро вірять, що це робиться «для її ж користі», що там їй краще. Неприйнятну дитину часто кладуть у лікарню, «щоб добре підлікувати», її щороку відправляють у санаторій, «щоб зміцніла». Неприйняття дитини призводить зрештою до неприйняття батьків. Виникає взаємне відчуження. Неприйняття завжди приводить до невпевненості в собі.

Дитину хочуть мати не тому, що в цьому є глибока щиросердечна потреба, а тому що діти мають бути в усіх. Батьки - «правильні люди». Діти в них тому, що «так повинно бути», і відповідно виховання «як повинно бути». Читаються і до формалізму пунктуально виконуються рекомендації з «ідеального» виховання. Дитину не беруть на руки, навіть якщо вона заходиться в плачі, оскільки це «не педагогічно», її годують по годиннику, хоча вона не хоче їсти в певну годину і плаче від голоду в неналежний час,її укладають спати, коли їй хочеться гратися і тому не може заснути. Дитину наполегливо змушують говорити «добридень», хоча вона хоче піти, чи людина, з якою її змушують вітатися, їй не подобається. Культивується педантизм і надмірна пунктуальність. Гіперсоціальна дитина живе, як робот, автомат. Емоційно вона стримана, тому що емоції в неї пригнічувалися з дитинства, тому що емоційна стриманість вважалася ознакою інтелігентності, а прояв емоцій - чимось ганебним. І, звичайно, в усьому орієнтація на те, що скажуть чи подумають, як оцінять його вчинок інші. В результаті в таких дітей формується тривожно-недовірливий тип характеру, що призводить їх до психосоматичного захворювання чи неврозу.

Спостерігається в тих випадках, коли з народженням дитини з'являється і невідступна тривога за неї, за її здоров'я і благополуччя. Це антипод неприйняття. Дитину люблять, але несамовито і тому не в радість їй і собі. Любов перетворюється в страх утрати того, кого люблять. Такий тип виховання нерідко спостерігається в родинах з єдиною дитиною, а також у родинах, де росте ослаблена чи пізня дитина. Дитину не випускають із квартири, оскільки «бувають різні випадки». їй тривожно заглядають в очі і по кілька разів на день задають тривожні заклопотані питання. Дитина в такому випадку несамостійна, боязка, ранима й уразлива, болісно невпевнена у собі, тепер вона тричі на день задає питання: «А я не занедужаю?», «А це не страшно?», «А я не помру?», «А ви не вмрете?».

Спостерігається в родині з недостатнім рівнем відповідальності у відношенні майбутнього, коли дитині, часто єдиній, довгоочікуваній нав'язується уявлення про себе як про самодостатню надцінність: вона кумир, «сенс життя» і т.д. При цьому інтереси навколишніх часто ігноруються, приносяться в жертву дитині, найменші її примхи задовольняються негайно, бажання вгадуються наперед, немає обмежень, режиму, дисципліни - відсутнє поняття «не можна». Вона не привчена розуміти інтереси інших, чекати своєї черги, не переносить найменших обмежень, агресивно сприймає будь-які перешкоди. При першій же зустрічі з однолітками егоцентрична дитина зазнає невдачі.